Батьківські збори

Як стати більш терплячими батьками

      Поставте собі мету в цьому році стати більш терплячими батьками та присвятіть свій час і зусилля досягненню цієї мети. Усі батьки втрачають терпіння – це життєвий факт. Не існує мам і тат з ангельським терпінням – усі ми засмучуємось або гніваємось і втрачаємо терпіння час від часу. Але терпіння можна розвивати – це навичка, звичка, і, як будь-яка звичка, вона просто вимагає до себе деякої уваги. Далі запропоновано десять порад і методів, які допоможуть вам стати більш терплячими батьками.

1. Порахуйте до десяти. Цей метод дійсно допомагає. Коли ви відчуваєте, що починаєте дратуватись або гніватись, зупиніться. Повільно порахуйте до десяти (можна зробити це про себе). Коли ви закінчите, більша частина початкового імпульсу, пов'язаного з бажанням насварити дитину, просто зникне. Крім того, якщо ви будете рахувати до десяти вголос, діти швидко зрозуміють, що це переконливий знак того, що треба… втікати.

2. Глибоке дихання. Цей спосіб чудово допомагає в поєднанні з вищезазначеною порадою. Порахуйте до десяти, а потім зробіть три повільних, глибоких вдихи. Відчуйте, як роздратування виходить з вас з кожним видихом.

3. Ставте помітки. Один з найбільш ефективних і важливих способів контролю над спонуканнями – а наші переживання свідчать про те, що нам важко контролювати власні емоції – це велика поінформованість про ці конкретні спонукання. Щоб домогтися цього, ви повинні цілий день носити із собою олівець та аркуш паперу, і щоразу, коли ви відчуваєте певний імпульс (у даному випадку – реагувати гнівом на поведінку дитини), ставте на папері помітку. Цей перший крок надзвичайно важливий. Після того як ви усвідомите свої спонукання, ви зможете виробити альтернативний спосіб реакції.

4. Уявіть, що за вами спостерігають. Це дійсно ефективна порада. Уявіть на хвилинку (або навіть на мить), що за вами спостерігають глядачі (в якості глядача ви можете уявити подругу або родичів – будь-яку людину). Ви навряд чи будете занадто емоційно реагувати на дитину, якщо хтось спостерігає за кожним вашим кроком.

5. Що би зробила мама? Часто мама – це найбільш терпляча людина в сім'ї (хоча вона теж не ангел). Тому, коли ви відчуваєте, як у вас наростає відчуття гніву, подумайте над таким питанням: «Як би моя мама впоралася із цим?». І, використовуючи цей зразок для наслідування, почніть міняти свою поведінку на більш позитивну. Ви можете використовувати будь-який приклад зразкової моделі поведінки - не обов'язково мамин.

6. Як це допоможе? Коли ви збираєтесь сказати щось дитині, спитайте себе: «Як це допоможе їй?». Так ви зможете переорієнтуватись на те, що дійсно важливо. Крики чи злість допомагають рідко, незалежно від характеру ситуації, що склалась.

7. Зробіть паузу. Часто краще просто піти на кілька хвилин. Відпочиньте від ситуації на 5–10 хвилин, дозвольте собі заспокоїтись, продумайте свої слова, дії й рішення, а потім поверніться винятково спокійними.

8. Навчайте дітей. Це дійсно допомагає. Пам'ятайте, що діти – це всього лише діти, вони не досконалі й не завжди знають, як робити правильно, їм ще багато чому належить навчитись. Ви і є їхній учитель. Ви повинні бути терплячими і вчити їх того, як правильно поводитись. Навіть якщо ви десять разів безуспішно намагались навчити їх чого-небудь, пам'ятайте: на одинадцятий раз ваш урок може виявитись результативним. І не забувайте: ні хто не вчиться з першого разу. Шукайте нові способи навчання, і ви, швидше за все, досягнете успіху.

9. Візуалізуйте ситуацію. Найкраще, якщо ви будете робити це до того, як вас здолають негативні емоції, наприклад, коли ви знаходитесь на самоті в тихому й затишному місці. Уявіть собі, як вам краще реагувати наступного разу, коли ваша дитина почне доводити вас до божевілля, потім деталізуйте свою реакцію. Як вам упоратись із ситуацією? Як ви будете виглядати? Що ви будете казати? Як відреагує ваша дитина? Як це зміцнить ваші взаємини з нею? Подумайте про все це, уявіть собі ідеальний варіант вашої реакції і, коли виникне подібна ситуація, спробуйте втілити її в життя.

10. Просто смійтесь. Іноді нам варто нагадувати собі, що ніхто не досконалий, що ми повинні насолоджуватись часом, який проводимо з нашими дітьми, і що життя покликане бути веселим і радісним. Посміхайтесь, смійтесь, будьте щасливі. Це не завжди допомагає, але про це варто нагадувати собі час від часу.

Головна порада: просто любіть свою дитину. Замість того щоби гнівно реагувати, навчіться реагувати з любов'ю. Ваша дитина розлила щось чи влаштовує безлад у кімнаті, розбила вашу сімейну реліквію? Кричить на вас або потрапляє в неприємності у школі? Реагуйте з любов'ю! Це найкраще рішення.

Сім’я - головна ланка у вихованні особистості дитини

    Батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. Уповсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, розвиває перші почуття   . Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

 Виховати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків.

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально – емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість, іноді допускаються фізичні покарання, що не узгоджується з важливим принципом педагогіки – повага до особистості, яка розвивається.Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, фришування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

 Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умови, що всі її дорослі ведуть здоровий образ життя.. В такій сім’ї дитина росте в морально – емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначати відповідний підхід до неї. У будь – яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися з почуттям маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудоване на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливим. Часто кажуть: "Діти – дзеркало батьків" або  Які батьки, такі й діти", "Яблуко недалеко падає від яблуні". Звідси й висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона переймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А. С. Макаренко: "Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви розмовляєте з нею, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно не багато часу, а мудре використання кожної миті".

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей. Якщо вони ведуть неправильний спосіб життя, не хочуть працювати, їм далекі високі ідеали, сім’я замкнута або кожен член її живе своїм життям, то в такій сім’ї дитина росте егоїстом і нічого доброго не навчиться

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі.

 Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитини повагу до кожного з батьків. На жаль батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки. Вони вважають, що поводять себе правильно. Намагаючись "покращити "своїх чоловіків. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторитете батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на "жіночі й чоловічі" уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших.